Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Читальня вихідного дня

Читальня вихідного дня

Перший опус називаєть ся ПАРК (повна назва "Парк здійсненн я бажань").
Я сьогодні помістив переробле ну версію, а вона не вмістилас ь в 20 кб. Тож довелось розбити на дві частини. Перша йде спочатку, а друга вже після Павловки.

Назва другого опусу - "Душа на прокат".

Добавив опус "Павловка", який складаєть ся з таких частин конвеєра: Екзамен по істмату, Розмова в деканаті, Збори активу, Військком ат, Психіатри чна експертиз а, Павловка.

Добавив продовжен ня опусу "Душа на прокат". Другу частину. Називаєть ся "Екскурсія на Той бік". Розбив її на два куски.

Добавив продовжен ня опусу "Душа на прокат". Третю частину. Називаєть ся "Загублена душа". Теж два куски.

Добавив четверту частину опусу "Душа на прокат". Під назвою "Собаче життя".

"Аятол. Бунт ангелів" - це продовжен ня опусу "Душа на прокат"

Добавив 4 частини нового опусу "Осінній сон".  Ще три. Ще чотири.

Останнє редагування: 11 грудня 2018 14:17:50 від Анатоль
   
Парк. Частина 1.

Повідомлення занадто довге
   
Душа на прокат. Частина 1.

Повідомлення занадто довге
   
когда я был молодым и борзым, написал рассказку, как украински й ученый отворил прибор убирающий ненужные воспомина ния. Ставилась эта штука в поезд и пассажиоы за ночь лишались негатива. Дурно все кончилось и для ученого и для желающих. Дома где-то текст в завалах..
   
"Мій післяобід ній сон був перервани й якимсь незрозумі лим звуком і різким неприємни м запахом."

Шановний пане письменни к!
Чи ви розумієте, яку типову асоціацію ви нав'язуєте читачу в перших же строках свого опусу?

 :shuffle:
   
"Мій післяобід ній сон був перервани й якимсь незрозумілим звуком і різким неприємни м запахом."

Шановний пане письменни к!
Чи ви розумієте, яку типову асоціацію ви нав'язуєте читачу в перших же строках свого опусу?

 :shuffle:

У Вас асоціації з цілком зрозуміли м звуком, а той був незрозумі лим.
Та й запах не сприяв зрозуміли м асоціація м.

   
 Пан Анатоль порося байдужий до читача, бо скільки просив його викласти твір разом, чи посилання ...  Я злопам'ятний...

 Щодо цього опусу, не вистачає хтивості у деталях.
 Спокуса чорта не може бути буденною.
 Тому млявенько якось.
 Не вірю.  B-)
   
Щодо цього опусу, не вистачає хтивості у деталях.
 Спокуса чорта не може бути буденною.
 Тому млявенько якось.
 Не вірю.  B-)

Ну так чорт же був невдахою (видно душа заважала карєрному росту).
Та й клієнт йому попався такий, що і даром готовий віддати те, чого нема.
Тож і підстав для якихось сильних емоцій не було.
   
А що там з харківськ ими досліджен нями витоків українськ ої революції чим закінчило сь?
   
Пан Анатоль порося байдужий до читача, бо скільки просив його викласти твір разом, чи посилання ...  Я злопам'ятний...
На літклубі все є. :)
   
А що там з харківськ ими досліджен нями витоків українськ ої революції чим закінчило сь?

Ще не закінчило сь.
Відволіка ють все  Даю то полтавчан и, то харківськ і бандюки.
   
І тут без ісуса ніяк обійтися не можуть.
народ хаває
   
Ще не закінчило сь.
Відволіка ють все  Даю то полтавчан и, то харківськ і бандюки.

добре буду чекати продовжен ня  :-B
   
Павловка

Повідомлення занадто довге
   
Павловка

Повідомлення занадто довге
   
Павловка

Повідомлення занадто довге
   
Павловка

Повідомлення занадто довге
   
Павловка

Павловка
Психіатри чна експертиз а.


Психіатро м виявилась привітна жінка середніх років з такою ж середньою фігурою. Обличчя в неї було добре, домашнє, яке більше б підходило вчительці, а не психіатру . Хоча щось я не згадаю вчительок з добрим лицем. Така в них робота. Та й в психіатрі в, напевне, не набагато краща. Але мені важко порівняти .
Вона поводила молоточко м біля мого носа, постукала по коліну, і стала щось записуват и.
- Що означає фраза: "Ліс рубають – тріски летять"? - раптом запитала вона.
- Незначний побічний ефект якоїсь значної події, - відповів я.
- А "Краще синиця в руці ніж журавель в небі"?
- Пріоритет чогось малого, але реального, перед великим, але недосяжни м.
Вона з цікавістю подивилас ь на мене.
- Кажуть ти в університ еті вчився? - спитала вона.
- Була така пляма в моїй біографії, - відповів  я.
- А на якому факультет і?
- На фізичному .
- І як вчився?
- Ви про оцінки чи про старання?
- Про оцінки.
- В основному на 5.
- Чуму ж покинув? - співчутли во спитала вона. – Здоров’я?
- Вирішив, що солдатом в армії з мене буде більше користі державі і народу.
- Я серйозно.
- Так Ви не вірите в мої патріотич ні мотиви?
Вона з докором подивилас ь на мене.
- Відрахува ли мене, - пояснив я.
- За що?
- За погляди.
- Які ж в тебе погляди?
- Я за демократі ю  і самостійн у Україну.
Жінка зразу посерйозн ішала, обличчя з доброго домашньог о якимсь дивом зразу перетвори лось на відсторон ено-офіційне. Вона більше нічого не питала, схилилась над столом і стала щось писати.
Я крадькома подивився на папір, але почерк був нерозбірл ивим. Єдине, що вдалось розпізнат и, це "Schizo"  латинськи ми літерами.

Останнє редагування: 14 липня 2018 07:30:07 від Анатоль
   
Павловка

Повідомлення занадто довге
   
Парк. Частина 2

Повідомлення занадто довге
   
Re: Читальня вихідного дня

Интересно, взяла в закладки, спасибо :)
   
Душа на прокат. Частина 2.

Повідомлення занадто довге
   
Душа на прокат. Частина 2.

Душа на прокат. Частина 2.
Екскурсія на Той бік 2.

- А Пекло ми теж відвідаєм о?- спитав я з надією на відмову.
- Пекла нема,- несподіва но заявив  рогатий.
- Як це нема?- не повірив я.
- А навіщо воно? Казка про Пекло потрібна лише для живих, щоб боялись і не грішили. А мучити тих, хто вже не може нічого змінити нема сенсу.

Я був спантелич ений. Пекла нема, а Рай якийсь дуже дивний. Люди уявляють собі Рай прекрасни м садом, де щасливі праведник и бачать Бога, співають Йому осанни.
- Так і є,- сказав мій провідник, ніби підслухав ши мої думки, - хто за життя любив молитись і поклоняти сь, то і в Раю має таку можливіст ь. Але таких мало. А якщо інших змушувати до такого життя, то що ж це за Рай буде для них? Це буде Пекло.

- А як же грішники? Всякі розбійник и, злодії, розпусник и, обманщики ... вони і в Раю продовжую ть цим займатись? - з недовірою спитав я.
- Звичайно. Але займаютьс я цим з такими ж, як вони самі. Або з персонало м.
- Що ще за персонал?
- Повинен же хтось обслугову вати Рай, забезпечу вати його функціону вання і індивідуа льні особливос ті.

- А Суд Божий є?
- Теж нема,- якось тихо і невпевнен о відповів чорт.

- А от скажи, чому  у вашому Раю люди не каються, не кидають своїх звичок, не змінюютьс я, продовжую ть займатись тим же, чим і в житті?
- Так треба. Пам’ять не поповнюєт ься. Тому й людина не змінюєтьс я,- якось неохоче пояснив він.
- Як це?
- Пам’ять про земне життя повністю зберігаєт ься. А що відбуваєт ься тут люди пам'ятають лише протягом доби. Тож вчорашньо го дня для них ніби не існує, лише земне життя і день тут.

Тим часом ми підійшли  до височенни х воріт, біля яких стояв стражник з мечем.
- Петро, - пояснив чорт. - Ну, далі ти сам,- сказав рогатий і кудись зник.
Петро подивився на мене суворим, прискіпли вим поглядом і торкнувся мечем дверей. Ті відчинили сь, відкривши вхід в величезну залу, залиту світлом.
Що мені залишалос ь? Я ступив в залу з відчуттям, що хвостатий обманув мене, сказавши, що Суду Божого нема.

В кінці зали стояв високий трон. Справа від трону сидів на хмаринці сивобород ий старець з жезлом, напевне бог-Батько, зліва, судячи з усього Ісус. Між ними порхав безформни й Дух. Точніше сказати його форма весь час змінювала сь.
"Як віртуальн ий фотон, що зв'язує електрома гнітно взаємодію чі частинки" - чомусь спала на думку така аналогія.
Я підійшов ближче.
- А-а, Анатоль! - радісно мовив старець, потираючи руки. - Так кажеш Бога нема?
Я мовчав, не знаючи що відповіст и. Не буду ж я через цей один окремий випадок змінювати свої переконан ня.
- Може і Суду Божого нема? - допитував ся він. - Може й гріхів у тебе нема?
Щось мені не подобалис ь його питання. Якісь вони підступні .
- Ладно, це Мій, він хрещений, - прийшов на виручку Ісус, звертаючи сь до старця. - Я їх в Тебе викупив Своєю жертвою.
- Ну що ж, Твій так Твій. Ти й суди, Я - пас.
- А Я прощаю всі гріхи, сказав радісно Ісус. - Йди і більше не гріши.
- Е ні, - втрутився раптом Дух. - Гріхи проти Мене не прощаютьс я.
- Які ж в нього проти Тебе гріхи? - нахмуривс я Ісус.
- Він нешанобли во про Мене відгукува вся.
- Та не будь Ти таким дріб'язковим.
- Я не дріб'язковий, а принципов ий. Ти ж Сам сказав, що гріхи проти Духа не прощаютьс я.
- І потягнув же якийсь чорт Мене за язика, - зітхнув Ісус.
- Отже, - присудив Дух. - Сім кругів пекла, геєна, смола... Ну поки досить.
Ісус опустив голову. Навіть Батько зі здивуванн ям глянув на Духа.
Звідкись появився здоровенн ий чорт з палаючими очима і тризубом в лапі. Нічого не кажучи схопив мене за руку і поволік до виходу, що був в кінці зали за троном.
“З тризубом, українець”, - подумав я з гордістю. - “І тут наші є”.  Але наступна здогадка мені не сподобала сь – “це ж цими вилами він мене буде в казан зі смолою кидати”.

Раптом вихідні двері відчинили сь і в залу ввійшла маленька дівчинка, на вигляд років п'яти.
Чорт зупинився як вкопаний. Вона кивнула вбік головою і чорт зник.
- Ая, - пронеслос ь залою.
Дівчинка підійшла до трону. Ісус з Батьком повскакув али і допомогли їй залізти на трон.  Дух теж  заметушив ся, ніби намагаючи сь  чимсь допомогти .
- Що тут у вас відбуваєт ься? - запитала Ая.
- Та от, грішника судимо, - улесливо доповів Дух.
- Та це я зрозуміла, але за яким правом?
- Він хрещений, - пояснив Ісус.
- Які ж ви формаліст и. Його немовлям хрестили, а так він - переконан ий атеїст. Крім того він ще не вмер, а на екскурсії тут.
- Ну, ми ж не знали,- винувато опустили голови Ісус і Батько. Навіть Дух, здавалось, щось опустив.
- Ви ж знаєте, що атеїсти попадають прямо в Рай без всякого Суду, - дівчинка суворо подивилас ь на принишклу Трійцю. - Чи вам інструкці ю повторити?
- Хтось же його сюди направив, - виправдов увався Ісус.
Ая уважно подивилас ь на мене. - І я навіть знаю хто, - сказала вона.
- Ну як, сподобала сь екскурсія? - спитала мене після деякої паузи.
- В кінці не дуже.
- Що ж, бувають і в нас помилки. Можеш йти, - вона кивнула на двері.
Я ступив крок і опинився в своїй кімнаті.


Останнє редагування: 14 липня 2018 07:29:12 від Анатоль
   
Душа на прокат. Частина 3.1

Повідомлення занадто довге
   
Душа на прокат. Частина 3.2.

Повідомлення занадто довге
   
Re: Читальня вихідного дня

Беру в закладки, спасибо.
Я так понимаю, описаны события не ранее 1988года?
   
Re: Читальня вихідного дня

Беру в закладки, спасибо.
Я так понимаю, описаны события не ранее 1988года?

Ви про Павловку?
Сімдесяті роки.
   
Re: Читальня вихідного дня

Ви про Павловку?
Сімдесяті роки.
Извините. Я по описанию кладбища во время побега почему-то решила, что гвоздики на обелиске памяти Чернобыль ской трагедии. Еще раз извините. Пойду перечитаю .
Жду продолжен ия.
   
Re: Читальня вихідного дня

Извините. Я по описанию кладбища во время побега почему-то решила, что гвоздики на обелиске памяти Чернобыль ской трагедии. Еще раз извините. Пойду перечитаю .
Жду продолжен ия.

Тут кілька творів:
Парк. (З двох кусків, один спочатку, а другий пізніше, після Павловки.).
Душа на прокат, три частини.
Павловка.

Звертайте увагу на заголовки тем, там назва твору.

Останнє редагування: 14 липня 2018 09:22:32 від Анатоль
   
Re: Читальня вихідного дня

Тут кілька творів:
Парк. (З двох кусків, один спочатку, а другий пізніше, після Павловки.).
Душа на прокат, три частини.
Павловка.

Звертайте увагу на заголовки тем, там назва твору.
Спасибо, я уже это поняла.
Не могу оторватьс я.
   
Собаче життя 1

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 2

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 3

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 4

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 5

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 6

Повідомлення занадто довге
   
Собаче життя 7

Екстрасенс.

Квартиру екстрасен са, адресу якого дала Карміна, Антоніна Петрівна знайшла без проблем. Звичайна п'ятиповерх івка. Четвертий поверх, квартира 13.
Вона трохи постояла, набираючи сь рішучості і натиснула кнопку дзвінка, але ніякого звуку не почула. Постукала, і стала чекати. Жодної реакції.
"Може ну його?" Антоніна зібралась вже йти звідси, але раптом різко вернулась і сильно постукала в двері кулаком. Вони виявились не замкненим и і від удару відчинили сь.

Кімнатка була невеличко ю, слабо освітлено ю. Звичайні атрибути шахраїв, паразитую чих на людських забобонах - чорний кіт, сова, павутиння в кутку, якісь маски, баночки, на столі сфера з електричн ими розрядами всередині .
"Ще й поверх 4 квартира 13 для повного комплекту" - Тоня витиснула з себе саркастич ну посмішку. "Ну що, вчителько, докотилас ь вже? Але чому лише один стілець біля столу?"

Раптом з сусідньої кімнати вийшов чоловік. Він був у полосатом у халаті, не бритий, волосся скуйовдже не, нижче халату виднілись голі волосаті ноги, взуті в капці з намальова ними на них ратицями. Погляд чоловіка був блукаючим, на жінку він не дивився.
"Судячи з щетини вже зо два місяці як з дурдому вийшов" - майнула думка.

"Екстрасен с" жував якийсь пиріжок.
- Будете? - він простягну в Антоніні руку з недоїдком
- Ні, дякую, я прийшла..
- Знаю, знаю,- перебив він, - сідайте, - показав на стілець, не перестаюч и жувати.
- Знаєте? Звідки? Карміна  розказала?
- Що? Яка Каріна? Ах так-так, Каріна... Та Ви сідайте, сідайте.
- А Ви?
- А я піду ще щось кусну, проголода вся трохи. А Ви сідайте і дивіться в магічну сферу.

"Магічна сфера... Ох же ж ці шарлатани . Про магічну сферу якійсь затуркані й бабці будеш розказува ти, а я то знаю, що то електричн і розряди в розріджен ому газі, такі магічні сфери в будь-якому магазині сувенірів є".

"Маг" вийшов. Антоніна сіла, ще раз оглянула кімнату, усміхнула сь криво і поглянула на сферу. Всередині сфери бігали різноколь орові ниточки розрядів.
"А що тут є електрода ми?" - здивувала сь вона. Здавалось, що розряди бігають у сфері зовсім довільним и траєкторі ями, ніяких електроді в не було видно.
Вона зацікавил ась цим фокусом і стала уважно розглядат и сферу, намагаючи сь зрозуміти її секрет.

Розряди поводилис ь дивно, вони вже не бігали хаотично, а ніби підлаштов увались під її погляд, настрій чи думки, створюючи якісь химерні візерунки . І чим уважніше Тоня спостеріг ала за ними, тим зображенн я ставали реалістич нішими і все більше притягува ли її погляд і увагу.
Тоні здалось, ніби її свідоміст ь затягуєть ся в сферу, розчиняєт ься в ній, і вона не могла відірвати погляду від побаченог о там. Ось вона сидить за столом і дивиться у цю дивну сферу, ось оглядає кімнату, тупцюєтьс я в нерішучос ті біля дверей квартири. ..
Ніби в фільмі, пущеному в зворотном у напрямку вона спостеріг ала за картинкам и з свого життя, що невпинно вели в її минуле. Деякі епізоди проскакув али швидко, деякі повільніш е, з деталізац ією...
Ось вона студентка, школярка, ось вже маленька дівчинка, нарешті зовсім немовля. Раптом зображенн я зникло, сфера стала зовсім чорною, але Тоня не могла відірвати від неї погляду.
Так  само раптово зображенн я з'явилось знов. Якесь буровате-зеленувате світло, як через брудну воду, діти купаються в ставку, хлопчик з бабунею на городі...

Але ж це не її життя! Не її бабуня, не її батьки, якась червона кицька, незнайома місцевіст ь. "Фільм" про хлопчика прокрутив ся до його початку і знову настала темрява.
Тоня, не відриваюч и погляду від сфери чекала, що буде далі. Зображенн я у сфері з'явилось знов, але  "фільм" вже йшов в прямому напрямку, від минулого до теперішнь ого. І починався з Тоніної появи на  світ.

Важко сказати скільки пройшло часу, але  Тоня врешті-решт побачила, що сидить в цій дивній кімнаті і дивиться у магічну сферу ніби в дзеркало. Вона  відірвала погляд від сфери і сиділа приголомш ена.

В кімнату знов зайшов чоловік в халаті, все ще щось жуючи.
- Може щось перекусит е, чи вип'єте, - запропону вав він.
Тоня  заперечли во похитала головою.
- Ну, тоді не смію більше Вас затримува ти, - сказав він, глянувши на сферу.
Антоніна Петрівна ніби прокинула сь. Вона встала, потрусила головою, щоб остаточно прийти в себе.
- І що, це все? - спитала чи то з розчарува нням чи з надією.
- А що Ви ще хочете? - чоловік нарешті глянув на неї.
- Ні, ні, нічого, дякую. Що з мене? - спитала вона, відкриваю чи свою сумочку.
- Душу. - Чоловік насмішкув ато дивився на неї.
- Що?
- Ну, не всю, а такий малесеньк ий кусочок, - показав він пальцями сантиметр ів зо два.
"Точно псих" - подумала Тоня. Вона стояла в нерішучос ті, не знаючи, що сказати і як вчинити.
- Не переймайт есь, - засміявся "псих", -  все, що треба, я вже взяв.
Тоня мовчки пішла до дверей, їй хотілось якнайшвид ше залишити цю кімнату.
"Тільки б не були замкнені" - з тривогою думала вона.
- І в якості бонуса, - сказав їй навздогін "псих", - Кидайте цю роботу, там в обсервато рії через два місяці вакансія лаборанта звільнить ся.
   
Собаче життя 8

Корзя.

Дзвінок мобільник а вивів Антоніну зі стану сонливої задумливо сті.
- Ну що, о шостій біля нашої кафешки? - голос Олі Коржик був діловий, видно вона проснулас ь вже давно.
- Що біля кафешки? - не зрозуміла Тоня. Вона старалась повернути сь в цей світ зі своїх роздумів.
- Нічого для мене не купляй, - бадьоро продовжил а подруга, проігнору вавши слова Тоні. - Можеш корму для котяків, чи "Барсик".
Нарешті Тоня згадала - це ж сьогодні в Корзі день народженн я. Як вона забула? Ще тиждень тому  пам'ятала, але події останніх днів бурею пронеслис ь через її голову, видувши звідти

те, що зв'язувало її зі звичним життям. Накатана колія  буденност і раптом пропала і все полетіло шкереберт ь.
Неочікува на зустріч з Карміною, псих-екстрасенс, остаточна сварка з директрис ою, роздуми про невизначе не майбутнє. .. Навіть припинили сь загадкові сни про чуже життя.

Корзя вже чекала її біля кафешки.
- Якась ти сьогодні не така, - сказала вона замість привітанн я. - Чи не закохалас ь часом?
- Поки ще ні, тільки збираюсь, - усміхнула сь Тоня.
Вони сіли за столик і замовили традиційн е морозиво і коктейлі.
- А знаєш, я Бозю бачила,- почала розмову Тоня.
- Так ти ж у нас ніби атеїстка,- здивовано підняла очі подруга.
- Хіба атеїстам заборонен о з однокурсн иками зустрічат ись? Чи ти вже забула нашу Кармочку, Карміну Богак?
- Карміна тобі приснилас ь? - в голосі подруги прозвучал а нотка занепокоє ння.
- Чому приснилас ь, я її на вулиці бачила.
Корзя уважно, ніби лікар на пацієнта, подивилас ь на Тоню.
- Десь здалеку, в натовпі? - з надією спитала вона.
- Чому здалеку, ми з нею хвилин 15 йшли рука-об-руку, розмовляю чи, тебе згадували, наші студентсь кі роки, гуртожито к.
Корзя мовчала, але на її обличчі читалась тривога. Тоня це помітила.
- Ти чого? Ви посварили сь? - Тоня не розуміла такої реакції подруги.
- Карміна померла два роки тому, - тихо сказала та.
- Ой, та вона живіша нас з тобою! - Тоня старалась говорити весело і безтурбот но, але і в її душу поселилос ь якесь зерно неспокою, бо подруга продовжув ала мовчати, з тривогою позираючи на Тоню. - Та вона такою дамою стала, машина довжиною як ця кафешка, шофер - гібрид Делона з Шварценег ером...
Тоня замовкла. Вона бачила, що її радісний, оптимісти чний тон і розповідь про деталі зустрічі зовсім не заспокоюю ть подругу, скоріше навпаки.
- З чого ти взяла, що вона померла?  Ти була на її похоронах?
- Сергій Кубоша казав.
- І що він казав? Як це трапилось? Де?
- В Парижі. Отруїлась пігулками . Самогубст во.
При слові пігулки Тоня здригнула сь. Щось стисло її груди. Якийсь незрозумі лий страх проник в її душу. Але вона постарала сь прогнати його і продовжил а, наскільки могла, безтурбот ним тоном.
- Так ти більше віриш якимсь чуткам ніж мені? Я з нею говорила кілька днів тому, обнімала її. Вона й казала, що була  в неї думка про пігулки, що була клієнткою в психіатрі в, але їй вдалось вигребти. Навіть дала мені адресу екстрасен са, що поміг їй. І я до нього ходила. Правда враження він на мене не справив, напевне якийсь шахрай, чи псих, але ж навіть це доказує, що Карміна не приснилас ь мені.

- І Редькін казав, що вона померла, - чомусь слова Тоні не переконал и подругу.
- Ну, як знаєш, що я тебе переконув ати повинна? - Тоня ображено взялась за свій коктейль, - можу адресок того екстрасен са дати, може й тобі пригодить ся.

Попрощали сь вони прохолодн о. Обмінялис ь на прощання стандартн ими фразами ввічливос ті і розійшлис ь. Корзя пішла до своїх котяків, а Тоня до своїх думок.
Але  якесь почуття тривожної невизначе ності залишилос ь в Тоніних грудях.
"А чи не сходити мені завтра до того психа-екстрасенса?" - подумала вона засинаючи . "Подякую йому що незвичайн і сни припинили сь і може щось про Карміну уточню".

Аркуш з адресою екстрасен са Тоня викинула в сміття ще після перших відвідин психа. Але по пам'яті вона легко знайшла потрібний будинок і квартиру на четвертом у поверсі.
В цей раз  зразу ж, без вагань натиснула кнопку дзвінка. На її здивуванн я за дверима почувся голос електронн ого соловейка . "Відремонт ував таки дзвінок." - відмітила вона.
За дверима почулись тихі кроки і дитячий голосок запитав: "Хто там?"
Тоня від несподіва нки впала в ступор.
- А батько є? - спитала вона, вийшовши з оціпенінн я.
- Мамо, мамо, тут про тата питають! - закричала дівчинка.
Двері відчинили сь і на порозі з'явилась молода  товстуват а жінка в домашньом у халаті,  по вигляду і запаху жареної цибулі було видно, що тільки що з кухні. Вона запитальн о дивилась на Тоню.
- Е-е-е, а екстрасен с тут живе? - Тоня знала вже відповідь, кімната абсолютно була не схожа на ту, що була в її минулий прихід, але ж треба було щось сказати.
- Нема тут ніякого екстрасен са, - відповіла жінка.
- А ви давно тут живете? - запитала на всяк випадок Тоня.
- Все життя.
- Пробачте, схоже я помилилас ь.
- Буває.
Тоня оглянулас ь на закриті за нею двері. Ті ж двері, та ж табличка "13", та ж кнопка дзвінка. Вона вийшла на вулицю. Той же будинок.. .
- Чортівня якась...
   
Собаче життя 9

Повідомлення занадто довге
   
Аятол. Бунт ангелів 1.

Повідомлення занадто довге
   
 
Повна версія